Голодомор: личные истории

афиша в киеве, афиша киев сегодня, выставки в киеве, выходные в киеве, куда пойти, интересное киев, интересный киев, интернет издание, интернет- газета, киев афиша сегодня, киев куда пойти, киев куда пойти на выходных, киев куда сходить, креатив киев, куда можно пойти, куда можно пойти в киеве, куда пойти в выходные, куда пойти в киев, куда пойти в киеве, искусство киев, искусство в киеве, куда пойти в киеве сегодня, куда пойти киев, куда пойти на выходные, куда пойти на выходные киев, куда пойти на выходных, куда пойти с девушкой, куда пойти сегодня, куда сегодня пойти, куда сходить в киеве, киев мероприятия, новости, события киев, городское искусство, городское издание, интернет издание киев, интернет журнал киев, афиша киев, киевская афиша, новости Украины, новости Киева, последние новости дня, что сегодня делать, новости киев сегодня, новости киев,

 

↑ наверх

Голодомор: личные истории

Алиса Январская - 28.11.2015 21:44 - Внимаем

В очередную годовщину Голодомора 32-33 годов мы решили снова обратиться к воспоминаниям непосредственных участников событий. На этот раз нас ждут две истории не о смерти, но о жизни или о выживании, рассказанные потомками.

Нина Гаренецька (музикант, Dakhabrakha):

Моя прабабця Ганна. Вона, як і більшість українців, одна з жертв злочинних дій радянської влади. Спочатку комуняки почистили і відібрали все що було в батьковій хаті, де вона зростала, забравши разом з усім майном і хутір. Мого прапрадіда Моісея, батька Ганни, як особо опасного куркуля, заслали на довгий відпочинок в "одномісний номер" кудись у Татарстан, без жінки і дітей. Відпочинок трохи затягнувся, на років 20 і був трохи на нервах, бо дід не вкурсі був чи живі його рідні. Немаючи вже ніякого приданого бабця Ганна таки вийшла заміж, бо роботяща була, в родині ніхто ніколи не байдикував, завжди тяжко працювали, тому і без бабла вона була видною дівкою на селі. Переживши матеріальну втрату і тримаючи сум за батьком, наступив Голодомор. Комуняки налітали як саранча, забирали все під чисту, все до крихти, але родина вижила, бо у бабці Ганни на той момент не було багато дітей, двойко - мій дід Миша і баба Саша. З двору видно було, як колоситься жито, ціле поле, а їсти того не можна було. Але всі, звісно, крали вночі колоски з поля, бо таки жити якось треба і дітей хоч якось прогодувати. От на цьому мою прабабцю і злапали. Посадили за грати за популярну тоді в Україні статтю - "за колоски", на декілька років завезли під Харків (сама ж вона з Черніговщини). 

Проживши ці пекельні роки, не знаючи чи вижили діти в голод чи вмерли, вернулась нарешті до дому але не застала чоловіка, згайнув. Історія мутна, чого дід покинув дітей і жінку в цей складний час. Мо завербували комуняки? За дітьми пильнувала мама бабці Ганни, тому діти худо бідно вижили в ті скрутні часи. Туди сюди, й друга світова почалась, теж не розслабитись. Мій дід Миша розказував, що вони німців любили, бо ті їх підгодовували і не ображали. То шоколадка перепаде, то консерва. Після війни з Татарстану на батьківщину повернувся дід Моісей. Не з пустими руками - нажив десь німецьку добротну швейну машинку. От куркуль! Так і не став він комуняком, не пішов працювать у колгосп, а до кінця життя заробляв собі на життя шиючи людям одяг. І взагалі той рід у мене вельми працьовитий був. Всі жінки гарно вміли шити, прясти й вишивати. Чоловіки були майстрами всякими. Ніколи не байдикували. Не цікаво якось було просто лежати, хотілось щось постійно робити. Моя мама запам'ятала бабцю Ганну сумною жінкою. Доречі! Як би не моя прабабця Ганна, то жила б я десь у Луганській області. Бо дід Миша поїхав на заробітки у копальні і хотів там з родиною лишитись. Бабця приїхала до них на гостину, побачивши, що вони живуть в квартирі, а не в хаті, все в пух і прах розкритикувала і наказала негайно повертатись в Лоссєву Слободу! Словом, моцна жінка вона була, загартована життям Отака сімейна історія.

Наталка Лазаревич (лінгвіст, перекладач): 

Ще один мій прапрадід (теж нащадок козаків і заможний селянин) в 1920-х роках дуже розумно побудував хату: одна стіна була подвійною, а в утворену нішу до самої стелі можна було насипати зерна. Оскільки через десять років хата була вже не нова, то шукати секрет в стінах ніхто не додумався, хоча решту хати і двору перерили повністю, навіть в городі закопане зерно шукали... Крім того зерна, їли бур'яни і спійману у Дніпрі рибу - її сушили без солі, бо запаси солі теж забрали, хоча ніхто її не мусив здавати державі. Якось вижили: прадід з прабабою, їхні діти та двоє онуків. 

Нетиповим в усій цій історії є те, що прабаба потім розповідала це все своїм онукам, жодної таємниці з того не робила, хоча розпадом СРСР ще і не пахло, але схоже, що для неї пам'ять таки була дорожча за совкове "не нариватися". Саму цю прабабу я не застала, вона померла ще до мого народження. А от її донька, а моя бабуся була саме тією людиною, яка навчила мене української мови, пісень, і взагалі того, що ми українці.

Еще новости

Иван Марчук. Генотип вольности

Алиса Январская - 12.01.2016 11:01
Внимаем
13 января в 18:00 в НКХМК «Мыстецкий Арсенал» состоится открытие ретроспективной выставки одного из самых известных в мире украинских художников ‒...

Андрій Панькевич «Мрія Життя»: «Я дуже хочу, щоб музика стала моєю роботою»

Марина Клоченок - 19.06.2015 13:06
Слушаем
Нещодавно, на вулицях Києва мені пощастило зустріти вокаліста ніжинського рок-гурту «Мрія Життя» – Андрія Панькевича. Розмова із цим позитивним і ...

10 альбомов 2015 года

Александр Дедков - 09.01.2016 12:01
Слушаем
  С точки зрения музыки в этом году было немало интересных событий. Музыканты радовали нас громкими релизами, яркими шоу и, самое главное, качест...

Наши опыты: советы туристам от киевских старожил

Мария Пашкова - 21.05.2013 09:05
Мыслим
    В праздничное пасхальное воскресенье некоторые представители редакции 7buttons вишли на вылазку в город, чтоб провести эксперимент. Мы решили ...

Видим: